И.Трухин
Знакомьтесь: школа семейного типа
страницы:
Лучше всего
просматривать
при разрешении
экрана 800 x 600
|
|
українська
Не дуже сенсаційно? В «Афінах» вважають, що це — шляхетний і
перспективний напрям. Школа, звичайно, докладає зусиль до всебічного розвитку
дітей та їх якісної підготовки до самостійного життя, але не ціною традиційних
педагогічних конфліктів та втрати частиною учнів поваги до себе. Ця найважливіша
для школи тема розкриватиметься далі.
ПАРАДОКС
Звідки взялася назва «Афіни»? Ніякого грецького ухилу у школі немає, але
педагогів об'єднує захоплення класичною, зокрема античною культурою, що
передається й дітям. Мабуть, це й навіяло назву школи.
Школи нового типу, як правило, відмежовуються від якихось неприпустимих для них
педагогічних явищ; тобто, вони, перш за все, знають, чого не хочуть. Тому
найочевиднішими для «Афін» є два моменти.
У сучасній масовій школі, як це добре відомо і без статистичного аналізу, лише
третина учнів якісно (на «4» за старою системою оцінювання) засвоює такі
найскладніші предмети, як математика, фізика, хімія, мови. Решту дітей можна
поділити на дві категорії. Представники однієї краще знають гуманітарні предмети,
у другій — слабо встигають з більшості дисциплін. Дивно, але це масове явище
ніколи не розглядалося як принциповий недолік нашої системи освіти. Вважалося,
що підвищення педагогічної майстерності учителів та педагогізація батьків здатна
все привести до норми. Існувало уявлення, що шкільна програма розрахована на
середнього учня, а збільшуючи зусилля, можна підтягнути і слабкого. Практично ж
це нікому не вдавалося, бо програма принципово (звісно, без якоїсь
антиосвітянської мети) розрахована на сильного, а не середнього і тим більш —
слабкого учня. Адже позаду стояли століття суцільної неписьменності. Як для
хронічно голодуючої людини ніколи не може бути їжі «забагато», так і освіти, як
уявлялося, — «чим більше, тим краще».
Насправді ж кожна людина має певні, визначені (принаймні у даному віці)
можливості засвоєння знань. Для одного — дійсно немає меж, а у іншого спогади
про вивчення алгебри псуватимуть настрій усе життя. Правда, у спеціальних умовах,
додатковими зусиллями обдарованих педагогів можна навчити і такого — адже
йдеться про розумово нормального індивіда. Однак, будьмо реалістами: хто у
звичайній школі забезпечить такі особливі умови?
Те, що шкільна програма складна, спричиняє не лише до того, що чимало учнів
погано засвоюють математику чи біологію, а й до безкінечних педагогічних
конфліктів; слабковстигаючі учні відчувають власну неповноцінність, їх характер
псується, виникає неприязнь до всього, що асоціюється зі школою. Створився
своєрідний «парадокс освіти», коли школа однією рукою створює моральний
потенціал суспільства, а другою — його руйнує. Принциповий шлях вирішення цієї
проблеми здається зрозумілим — диференціація шкільних програм, варіативність
змісту освіти. Але до практичної реалізації цієї ідеї, мабуть, ще досить далеко.
