Віола Бурда,
Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода, 30.08.2007

(Публікується зі скороченнями)

«Приватна школа — це не є бізнес, ми боремося за свою справу!»

Приватна середня освіта в Україні під загрозою — б'ють на сполох керівники приватних шкіл. Причина — банальна, через підвищення цін на комунальні послуги та орендної плати за приміщення — школи опиняються на межі банкрутства. Навіщо Україні приватні школи, чим вони відрізняються від державних, скільки коштує навчання та чим може допомогти держава, аби приватні школи змогли втриматися на плаву?

260 приватних шкіл мають ліцензію Міністерства освіти України. У Львові таких закладів 16. Чимало з них мають свою спеціалізацію — чи то поглиблене вивчення певних предметів, чи то, наприклад, релігійна спрямованість, «своя родзинка», як кажуть вчителі приватних шкіл. Більшість з них працюють за унікальними, авторськими методиками, які суттєво різняться від масового підходу у державних школах. <...>

«Порівнювати державну і приватну освіту —
це все одно, що порівнювати картини Пікассо і Моне»

Львівські ціни на приватне навчання не рівняються до київських, середня ціна за недержавну освіту в столиці становить 350-400 доларів.

Директор однієї з київських приватних шкіл Оксана Балакшина каже, що так чи інакше приватна школа працює за державними стандартами. Тобто, діти проходять ту ж програму, що і в державній школі, різниця — у методиці викладання та сімейній атмосфері, яка зазвичай панує в приватних закладах освіти.

За словами десятикласниці Юлі, яка спробували принади навчання і в державній, і в приватній школі, у платних закладах освіти «до дітей ставляться як до нормальних людей». Якщо є проблеми в навчанні, то вчитель може приділити увагу кожному учню, оскільки в класах вдвічі менше школярів, аніж у державних школах. Мама 6-річного Назара, який живе на Рівненщині, вважає, що приватна школа була б гарним варіантом для її сина .«Платити майже як у безкоштовній (нібито!) державній школі: якщо врахувати подарунки вчителям, гроші на ремонт класу, на культурну програму — то все разом і виллється в ту суму, яку можна було б платити у приватній школі...»

Не треба допомагати! Краще не заважайте!

Проблема виживання приватних шкіл у законодавстві, каже директорка одного з таких закладів Світлана Олексюк. Для того, щоб відкрити школу, фінансово її треба оформити як комерційне підприємство. Тобто, школа на загальних правилах орендує приміщення, платить податки... Фактично ж, не можна рівняти фінансові надходження пивного кіоску і приватної школи. Слід зважати, що приватні школи утворені вчителями-ентузіастами, "яким остогидла державна система освіти, як однакова для всіх.

Приватні школи змогли реалізувати систему індивідуального підходу до дитини. Чого нам треба від держави? Я категорично проти допомоги, категорично. Я хочу лише стабільності. Не в тому справа, що в нас зависокі орендні ставки, а в тому, що вони змінюються часто... І ми, щоб не втратити учнів, в яких багато вклали, змушені не піднімати плату... І виходить так — ми, небізнесова структура, мусимо жити за бізнесовими правилами — батьки платять податки державі, ми платимо податок на прибуток як комерційне підприємство, а від держави нічого не отримуємо! Це несправедливо стосовно дітей... "

Між крапельок

<...>
Державна школа — для багатьох батьків це школа життя, яку вони не хотіли б пройти задруге разом із своєю дитиною. В Україні ж приватні школи поки що доступні нечисленному прошарку, середньому класу. Втім, без поступок з боку держави приватна школа може знову стати лише привілеєм для багатих. І хоча держава тримається за конституційний постулат про безкоштовну освіту, є ще один пункт Конституції — право людини на вибір. У тому числі на вибір методик навчання в школі. До речі, в Міністерстві освіти не знайшлося спеціаліста, який займався б питанням приватних шкіл і зміг би висловити позицію держави щодо розвитку цього сектору освіти.

Постійна адреса статті http://www.radiosvoboda.org/content/article/968849.html