Ще грецькі вчені помітили, що іменники мають свою основну форму, пряму, а також непряму, відмінну від прямої. Ці «відмінні» від прямої форми й утворили категорію «відмінка». У сучасній українській мові – сім відмінків.

НАЗИВНИЙ – називає предмети. Він є початковою формою кожного іменника, його «прямою формою». Це «гордий» відмінок, який зі словом справляється сам і не потребує допомоги прийменників.

РОДОВИЙ – означає «одержаний з народження». Таку назву цей відмінок одержав тому, що вжитий з іменником без прийменника він означає особу, яка є господарем, власником (син Івана, плаття сестри).

ДАВАЛЬНИЙ – назва походить від слова «давати». Найтиповіше його значення — назва адресата, тобто особи, якій щось дають.

ЗНАХІДНИЙ – від слова «знаходити» когось або щось.

ОРУДНИЙ – споріднений зі словом «орудувати», найчастіше називає знаряддя дії (малювати олівцем).

МІСЦЕВИЙ – вказує на місце і вживається усього з п’ятьма прийменниками: в, на, о, по, при.

КЛИЧНИЙ – від слова «кликати», виражає звертання до когось і, як і називний, вживається без прийменників.

За частотою вживання перше місце належить називному відмінкові, після нього іде родовий, а третьому місці – знахідний.

Кількість відмінків у різний мовах неоднакова – від 2 (мова маратхі в Індії)до 48 (в табасаранській мові Дагестану). Болгари вже з давніх-давен не вживають відмінкових закінчень. У них один відмінок, а роль розрізнювачів відмінкових форм виконують прийменники. У німців і французів таку роль виконують артиклі. Отже, кожна мова використовує ті засоби, які наявні в її розпорядженні, але всі ці засоби придатні для висловлення думки.