Чудове сонце, приємна компанія і хороший настрій — все є. Чого ж сидіти в школі? За якихось півтори години і ми серед віковічних сосен, ялин, модрин, дубів. Дерева вражають як розмірами так і чудернацькими формами, яких надав їм головний садівник ще при висадці, і не просто так, а до певної нагоди в родині Браницьких — Енгельгард — засновників парку. Гуляючи дивовижними алеями та галявинами, минаючи рукотворні ставки і фонтани та природні озерця й джерела, ми смакували холодною чистою водою, довідались багато цікавого, як з історії сім'ї так і нашої країни, яка у 18 столітті була поділена навпіл. Ця родина слугувала гарантом дружніх стосунків між двома імперіями, які власне й володіли всіма багатствами нашої матінки-України.

А скільки цікавого ми довідались про самі дендрологічні пам'ятки. Звідки й до якої нагоди вони були привезені і посаджені. А найголовніше — це жива природа. Одне діло побачити модрину на картинці чи прочитати про неї, а зовсім інше відчути на дотик кору, запам'ятати запах дерева, дотягнутись до гілок і листочків...

А ще — таємниця, на жаль «законсервована», за словами екскурсовода, під річкою Рось, що ділить парк «Олександрія» навпіл пролягає підземний тунель, яким кріпаки носили все необхідне для панського дому і ніколи не потрапляли на очі гостям.

Чудова мандрівка до чудового місця — урок історії на свіжому повітрі.